Среда, 21 августа 2019 20:51

Заява про порушення кримінальної справи, щодо 630 основних посадових осіб РФ, причетних до російської агресії проти України

Автор
Оцените материал
(0 голосов)

 

19 серпня 2019 року, правник, директор Інституту дослідження російської агресії Юрiй Шулiпа, подав у СБУ заяву про порушення кримінальної справи стосовно президента Росії Володимира Путиина, міністрів закордонних справ і оброоны РФ Сергія Шойгу та Сергія Лаврова, помічника Путіна, Суркова, постійного представника РФ в Раді Безпеки ООН, 161 члена Ради Федерації, 445 депутатів Державної Думи і 19 суддів Конституційного Суду РФ, - всього 630 фігурантів, які дали підстави для анексії Криму, окупації Донбасу та розв'язування кровопролитної війни на сході України. Розміщуємо це історично і юридично найважливіше заяву у відкритому доступі за згодою його автора.

Т. В. О. Голови СБ України,

Баканову Івану  Геннадійовичу

01601, М. Київ-1, вул. Володимирська, буд. 33,

Заявник, Шуліпа Юрій Юрійович, 

 

 

ЗАЯВА

про порушення кримінальної справи, щодо 630 основних посадових осіб РФ, причетних до російської агресії проти України і 1-ї посадової особи України, причетної до неналежного виконання своїх обов'язків щодо протидії російській агресії

 

У цій заяві міститься хронологія основних правозастосовних, законодавчих і судових рішень президента Росії Володимира Путіна, членів Ради Федерації РФ, суддів Конституційного Суду РФ, депутатів Державної Думи РФ у період з 01 по 21 березня 2014 року, які стали підставами для розв'язування Росією агресивної війни проти України. Саме прийняті рішення знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з встановленням тимчасової анексії Росією АР Крим, окупацією частини Донецької і Луганської областей, загибелі приблизно 14.000 українських громадян, і інших тяжких наслідків рооссийской агресії. Вказується про злочинну діяльність екс-президента України Петра Порошенка, який в умовах наростаючої російської агресії обрав курс «безальтернативністи мінських домовленостей» гарантіям безпеки за Будапештським меморандумом. У заяві розібрані епізоди, склади і мотиви вчинення особливо тяжких злочинів його співучасникам.  

Я громадянин України, Шуліпа Юрій Юрійович. У Москві постійно проживав до 26 жовтня 2014 року, де займався науковою, правової та правозахисною діяльністю і очолював ряд громадських організацій. Член Експертної Ради Опозиції РФ.[1] Є кандидатом в депутати Московської міської думи 4-го скликання.[2]  З самого початку Євромайдану, підтримав Євромайдан, як в інформаційному плані, так і своєю особистою участю.

01 квітня 2014 року, з допомогою російського федерального ЗМІ Ехо-Москви, я опублікував витяги з свого правового висновку про наявність у діях президента РФ і деяких представників вищого політичного і військового керівництва РФ ознак особливо тяжких злочинів військової агресії проти України, пов'язаних з анексією АР Крим.[3]  

Російська військово-політична агресія, що розпочата проти України, 20 лютого 2014 року, пізніше змусила мене покинути територію РФ. Тепер, я постійно проживаю на території України. 27 квітня 2015 року, я набув громадянство України на підставі абз. 2 ст. 8 Закону України «Про громадянство» за територіальним походженням.

За свою професійну позицію з питань неприйняття захоплення Криму і агресії Росії проти України, в Москві я піддавався постійнїої дискримінації, як з боку етнічних злочинних угруповань, так і правоохоронних органів.[4]

 Крім того, федеральним законом від 21.07.2014 (N 274-ФЗ) введена стаття 280.1. КК РФ, якою встановлено кримінальну відповідальність за публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Російської Федерації, в тому числі і через ЗМІ, а також мережі Інтернет, що фактично прирівняно до заборони назви міжнародного злочину анексію РФ АР Крим злочином, тобто тим, що є в реальності. 

Правозастосовна практика кримінального законодавства РФ показує, що будь-апелювання до влади РФ з вимогою звільнити тимчасово окупований Крим, здатне спричинити до притягнення до кримінальної відповідальності з позбавленням волі аж до 5 років.

Таким чином, фактично після анексії Росією АР Крим, я отримав заборону на здійснення публіцистичної діяльності під загрозою позбавлення волі. У зв'язку з чим, я був позбавлений можливості публічного апелювання до вищого політичного керівництва РФ про припинення анексії АР Крим, а також публічно висловлювати свою точку про те, що АР Крим є невід'ємною частиною України, і про те, що на сході України ведуть військові дії проти України регулярні російські війська, під загрозою позбавлення волі.

Всі перераховані злочинні дії вищого політичного керівництва РФ позбавили мене можливості займатися в РФ науковою, громадською, політичною і правозахисною діяльністю. У зв'язку з чим, я був змушений переїхати на постійне місце проживання в м. Київ, для ведення роботи по захисту своїх суб'єктивних цивільних і політичних прав, а разом с цим і національних інтересів України.

Раніше, я брав участь у підготовці заяви про злочини президента РФ В. Путіна і його ОЗУ, поданої громадським об'єднанням «Союз матерів «Захист»», ще 23.12.2014 (Додаток 10). Однак до теперішнього часу, слідчих дій за даною заявою не проводяться.

У зв'язку з чим, я як фактичний потерпілий, звертаюся в СБУ із заявою про низку багатоскладових багатоепізодних, триваючих в часі злочинах вищих посадових осіб РФ, прямо причетних до розв'язання і ведення агресивної війни Росії проти України.     

Факт тривалої і безперервної російської агресії в різних її проявах проти України свідчить про те, що у федеральних органах державної влади Росії, сформована і тривалий час діє стійке організоване злочинне угрупування, що складається приблизно з декількох тисяч особливо тяжких злочинців, що діють з прямим умислом у завідомо протиправному змові між собою в злочинних інтересах, в офіційній якості під прикриттям державних посад, норм конституції та законів РФ.

Серед них, організатором і керівником даної організованого злочинного угруповання є державний, міжнародний, військовий особливо тяжкий злочинець, що діє в офіційній якості президента РФ Путін Володимир Володимирович. Безпосередні виконавці його військових та інших злочинів проти національної безпеки, територіальної цілісності України та її громадян, - міністр оборони РФ Сергій Шойгу, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, помічник президента РФ Владислав Сурков, екс-постійний представник РФ при Раді Безпеки ООН Віталій Чуркін, і інші особи з числа вищого політичного і військового керівництва РФ, представників спецслужб РФ.  

Прямими і безпосередніми активними співвиконавцями вищевказаних військових та інших триваючих злочинів проти національної безпеки, територіальної цілісності України, є 161 член Ради Федерації і 445 депутатів Державної Думи, 19 суддів конституційного суду РФ, які під прикриттям правових процедур надали можливість безпосередньому організатору - президенту РФ Володимиру Путіну і його прямим виконавцям здійснити з допомогою збройних сил РФ напад на територію України з метою окупації та анексії АР Крим, а згодом Донецької та Луганської областей для розчленування України і знищення як суб'єкта міжнародного права, - її громадян, української нації та культури

1. Основні множинні та багатоепізодні злочини Президента Росії В. Путіна, у тому числі, що тривають у часі, у тимчасовій анексії АР Крим, окупації Росією частини територією Донецької та Луганської областей.

1.1. Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.[5] Президент Російської Федерації здійснює керівництво зовнішньою політикою Російської Федерації,[6] є Верховним Головнокомандувачем Збройними Силами Російської Федерації.[7]

Тому саме президент Володимир Путін здійснював особисте керівництво збройною агресією Російською Федерацією проти України, окупацію та подальшу анексію АР Крим. У чому В. Путін особисто зізнався у своєму пропагандистському фільмі: «Крим. Шлях на батьківщину».[8] Дії президента Росії Володимира Путіна які пов'язані з початковим етапом  таємної, прихованої, віроломної збройної агресії Російської Федерації проти України, щодо окупації АР Крим як ініціатора та організатора цього триваючого багатоскладового та багатоепізодного злочину утворюють в його діях склади злочинів, передбачених статтями 110 (ч. 3), 256 (ч. 2), 263, 332 (ч. 3), 437, 438 КК України.

1.2. Завідомо неправдиве мотивоване звернення до Ради Федерації ФС РФ 01 березня 2014  року з метою отримання згоди про використання Збройних Сил РФ на території України[9] і  отримання даної згоди у порушенні норм і принципів міжнародного права, низки міжнародних договорів, укладених між Україною і Росією, утворюють в його діях  склади злочинів, передбачених статтями 110 (ч. 3), 263, 332 (ч. 3), 437, 438 КК України.      

1.3. Після повної окупації АР Крим і встановлення російського окупаційного режиму, підписання в Кремлі в м. Москві юридично нікчемного договору, іменованого міжнародним: «Договір між Російською Федерацією і Республікою Крим «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб'єктів»», з російськими агентами, колаборантами і маріонетками С. Аксьоновим, В. Константиновим і А. Чалим,[10] що створює в його діях склад злочину, передбаченого статтею 110 (ч. 3), КК України.

1.4. Підписання федерального закону N 36-ФЗ «Про ратифікацію Договору між Російською Федерацією та Республікою Крим Про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів» 21.03.2014 у Кремлі в М. Москві, [11] що створює в його діях склад злочину, передбаченого статтею 110 (ч. 3), КК України.

1.5. Підписання федерального конституційного закону N 6-ФКЗ «Про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів-Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» 21.03.2014 у Кремлі в М. Москві,[12] що створює в його діях склад злочину, передбаченого статтею 110 (ч. 3), КК України.

1.6. Мілітаризація тимчасово окупованих територій України, АР Крим, частини Донецької і Луганської областей, розміщення на території Криму ядерного озброєння, імплементація законодавства РФ у супереч Женевської Конвенції про захист населення під час війни 1949 року. Створення через управління тимчасово окупаційною російською владою керованого геноциду громадян України - представників кримськотатарського народу та етнічних українців (ч. 1 ст. 442 КК України).

1.7. Шляхом анексії Криму та окупації частини території Донецької і Луганської областей, а потім нав'язування керівництву України так званих «мінських домовленостей», підпорядкував через окупаційні збройні сили Російської Федерації своїм злочинним інтересам по знищенню України як суб'єкта міжнародного права, здійснення Україною прав, притаманних її державному суверенітету, що також створює в його діях склад злочину, передбаченого статтею 110 (ч. 3), КК України.

1.8. Вчинення регулярних злочинів, пов'язаних з незаконним перетином державного кордону України з території РФ при перельотах до тимчасово окупованого Криму.

2. Множинні злочини членів Ради Федерації Федеральних Зборів РФ.

2.1. Прийняття постанови Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації про використання Збройних Сил РФ на території України. Дача згоди президенту РФ на використання Збройних Сил Російської Федерації на території України до нормалізації суспільно-політичної ситуації в цій країні,[13] що створює в їхніх діях ознаки склада злочину, передбаченого статтею 110 (ч. 3), КК України.  

2.2. Схвалення Федерального закону «Про ратифікацію Договору між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та освіту у складі Російської Федерації нових суб'єктів», 21 березня 2014 в Москві, постановою № 68-СФ,[14] що створює в їхніх діях ознаки склада злочину, передбаченого статтею 110 (ч. 3), КК України.

2.3. Схвалення Федерального конституційного закону «Про прийняття у Російську Федерацію Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів – Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», 21 березня 2014 в Москві, постановою № 69-СФ, [15] що створює в їхніх діях ознаки склада злочину, передбаченого статтею 110 (ч. 3), КК України.

3. Множинні злочини депутатів Державної Думи Федеральних Зборів РФ.

      3.1. Прийняття проекту федерального закону «Про ратифікацію Договору між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів», що створює              в  їхніх діях ознаки склада злочину, передбаченого статтею 110 (ч. 3), КК України.[16]  

     3.2. Прийняття проекту федерального конституційного закону «Про прийняття у Російську Федерацію Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів — Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», що                  створює в їхніх діях ознаки склада злочину, передбаченого статтею 110 (ч. 3), КК України. [17]  

4. Злочини представників Конституційного Суду РФ: голови В. Д. Зорькіна, суддів К. В. Арановського, А. В. Бойцова, Н.С.Бондаря, Р. А. Гаджиєва, Ю. М. Данилова, Л. М. Жаркової, Р. А. Жиліна, С. М. Казанцева, М. І. Клєандрова, З. Д. Князєва, А. Н.Кокотова, Л. О. Красавчиковой, С. П. Мавріна, Н.В.Мельникова, Ю. Д. Рудкина, Н.В.Селезньова, О. С. Хохрякової, В. Р. Ярославцева.

4.1. Визнання в судовій неправдиво мотивованої постанові так званого «Договору між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів» міжнародним договором всупереч Конституції РФ (ст. 15, ч. 4), і ряду міжнародних договорів.[18] Притому, що АР Крим, це невід'ємна суверенна територія України, яка не має самостійної міжнародної правосубъективности, а сам по собі цей іменований суддями Конституційного суду РФ «міжнародний договір» виник і був подаписаний після окупації Росією АР Крим, тоді коли в окупованому Криму діяла окупаційна влада російської федерації, між президентом Росії В. Путіним і його агентами, маріонетками і українськими колаборантами С. Аксьоновим, В. Константиновим і А. Чалим. Стало бути, так званий путінськими конституційними суддями «міжнародний договір», має юридичну силу не більше, ніж звичайний туалетний папір i лише є формальним і інформаційним прикриттям путінської спецоперації по забезпеченню віроломного нападу Росії на Україну і захоплення української території АР Крим.

Особливо кваліфікуючі ознаки, встановлених вище кримінально-караних діянь, встановлені частиною 3 статті 110 кримінального кодексу України, що вчиненівищезазначеними членами РФ ФС РФ, депутатами ДД ФС РФ, і суддями конституційного суду РФ, полягають у тому, що їх рішення, пов'язані з голосуванням:  

- за дачу згоди президенту РФ на використання російських військ на території України;

- за прийняття і схвалення законів РФ встановлюють анексію Росією АР Крим;   

- за визнання якоїсь паперу, підписаного після окупації Росією АР Крим президентом Росії В. Путіним і його агентами, маріонетками і українськими колабораціоністами С. Аксьоновим, В. Константиновим і А. Чалим - міжнародним міждержавним договором між Росією та «самостійною державою» Крим,  

а) призвели до настання тяжких трагічних наслідків, таких як тимчасова окупація та анексія Росією АР Крим, віроломний напад на Донецьку та Луганську області і окупацію частини їх територій, загибель майже 14.000 громадян України, шалені збитки, исчесляемые на день подання цієї заяви сотнями мільйонів доларів, які ще доведеться остаточно встановити, до вчинення тесятков тисяч військових та інших тяжких злочинів російськими окупантами і колаборантами проти людяності, національної безпеки, територіальної цілісності та світу;

б) є актами правової агесії Росії проти України. Вони пов'язані з прямим втручанням президента РФ, законодавчих і судового органів РФ в юрисдикцію України;

в) звільнили президента РФ В. Путіна, міністра оборони РФ С. Шойгу, міністра закордонних справ РФ С. Лаврова, екс-представника РФ в Раді Безпеки ООН В. Чуркіна від кримінальної відповідальності за планування, підготовку та розв'язування агресивної війни проти України,[19] хоча мали правову можливість і необхідні підстави для відсторонення президента РФ з занимамой посади шляхом імпічменту (див. ст. 93 Конституції РФ).

Всі зазначені вище злочини вчинені з прямим умислом, що підтверджується наступними фактами: 

а) кожен з 19 суддів Конституційного Суду РФ має вчений ступінь кандидата або доктора юридичних наук, стаж роботи за юридичною спеціальністю більше 15 років, володіють визнаною високою кваліфікацією в галузі права; 

б) жоден з 19 суддів не висловив особливої думки про те, що підписаний Путіним і його маріонетками папір не є міжнародним договором. Це відверте кричущий злочин проти правосуддя і безпеки світу проігнорували всі 19 суддів;  

в) вивчення стенограм засідань Ради Федерації і Державної Думи (додатки 3, 5 і 7), а також довідок про результати голосування (додатки 8 і 9) показує, що жоден із зазначених в цій заяві і присуствовавших на засіданнях депутатів і сенаторів не висловили заперечень щодо злочинності прийнятих ними рішень, про тиск з боку президента Росії і представників його адміністрації; 

г) ніхто з депутатів і сенаторів, які присуствували на засіданнях, не чинив жодних спроб зупинити злочинну, фашистську окупацію України російськими військами;  

д) крім того, як випливає зі змісту поданих стенограм, всі ці злочинні рішення приймалися під загальні оплески і загальне схвалення всіх депутатів Державної Думи і членів Ради Федерації, що підтримали анексію Росією АР Крим.

Таким чином, всі без винятку ці державні і військові злочинці усвідомлювали суспільну небезпечність своїх діянь, передбачали її суспільно небезпечні наслідки і публічно бажали настання шкідливих наслідків.

 

Факти, які підтверджують, що з 01 по 21 березня 2014 року, всі без винятку, зазначені в цій заяві фігуранти, брали участь у спецоперації по легалізації силовий окупації території АР Крим:

а) 01 березня – члени Ради Федерації дають згоду президенту РФ на використання російських збройних сил на території України;

б) 16 березня – проведення в окупованому Росією Криму спецоперації «референдум»;

в) 18 березня-В. Путін зі своїми агентами і маріонетками С. Аксьоновим, В. Константиновим і С. Чалим, підписує так званий договір про "приєднання" Криму до Росії;

г) 19 березня, тобто відразу ж на наступний день, всі судді Конституційного Суду РФ, одноголосно дають висновок, в якому іменують даний договір «міжнародним» і відповідним нормам міжнародного права;

д) 20 березня депутати Госудуми приймають, а наступний день 21 березня члени Ради Федерації схвалюють закони РФ Про ратифікацію так званого "міжнародного" договору між РФ і Кримом і про включення Криму і Севастополя до складу РФ;

е) того ж самого дня, 21 березня президент РФ підписує обидва закони, чим завершує офомлення анексії Криму Росією.

Такі короткі строки на прийняття стратегічно важливих рішень, як судових, так і законодавчих, без їх обговорення під час прийняття, і відсутність дисскуссии свідчать про те, що всі без винятку, зазначені в цій заяві фігуранти, брали участь у спецоперації по легалізації силовий окупації території АР Крим.   При цьому виникають підстави вважати, що всі основні документи, в тому числі і постанова Конституційного Суду РФ були заздалегідь виготовлені. 

Додатково, факти того, що ініціатива розв'язання війни Росії проти України, військового нападу РФ на Україну, окупації та анексії АР Крим, вчинення інших особливо тяжких військових, державних багатоскладових, багатоепізодних злочинів належить президентові РФ В. Путіну, підтверджується в офіційних виступах вiд 01.03.2014, які діяли в офіційній якості міжнародних, державних тяжких злочинців, відвертих пособників путінських злочинів при вирішенні питання про надання згоди Володимиру Путіну на незаконне використання збройних сил РФ на території України.

Н. І. Рижков, член комітету Ради Федерації з федеративного устрою, регіональної політики, місцевого самоврядування та справах півночі:

«Я не скрою, что мы последнее время ждали такого обращения от Президента, потому что то, что происходит в последнее время на Украине, не поддается никакому описанию».[20]  

В. Н. Шнякін, член Комітету Ради Федерації з оборони та безпеки:

«И президент взял на себя всю тяжесть ответственности за дальнейшее развитие событий, которые имеют место быть на Украине, и обратился к нам. Естественно, я предлагаю поддержать это решение и пожелать нашим частям, подразделениям Вооруженных Сил успехов выполнении задачи Верховного Главнокомандующего».[21]    

Зовсім вже розговорився співучасник особливо тяжких військових злочинів проти національної безпеки і громадян України перший заступник голови Комітету Ради Федерації з Регламенту та організації парламентської діяльності О. Є. Пантелєєв:

«И я хочу здесь единственное сказать: да, не надо обращать внимание, что кто-то там помахивает кулачком, говорит о том… Я более 10 лет был в ПАСЕ, в Парламентской ассамблее Совета Европы, и мы проходили там всё на самом деле – и по Чечне все обвинения выслушали, и по Беслану, и по Южной Осетии. Знаете, поговорят-поговорят и перестанут. Поэтому я призываю всех вас воспользоваться нашим правом, конституционным правом, прописанным в статье 102 Конституции, и проголосовать

за то, чтобы российские войска введены были на территорию соседнего с нами государства и оказали всякое содействие гражданам, нашим российским гражданам, находящимся там».[22] [23]

Цей факт є важливим доказом того, що користуючись такими офіційними порадами і разом з тим створеними прецендентами безкарності за свої численні особливо тяжкі державні, міжнародні, військові злочини, Путін і його ОЗУ, незважаючи на символічні санкии і часткову міжнародну ізоляцію продовжують здійснювати військову, політичну, правову та інформаційну аггрессию проти України та інших країн.

Пряма співучасть за попередньою змовою міністра закордонних справ С. Лаврова у злочинах, передбачених статтями 110 (3 ч.), 437 КК України, проти територіальної цілісності, суверентитета і національної безпеки України, у розв'язанні агресивної війни проти України полягає в наступному:

згідно з відомостями, що містяться в Стенограмі засідання ДД ФС РФ від 20 березня 2014 року, [24] С. Лавров діяв в якості офіційного представника президента російської федерації і міністра закордонних справ РФ. У своєму виступі в державній думі С. Лавров повідомив: «От имени Президента Российской Федерации предлагаю Государственной Думе принять законы "О ратификации Договора между Российской Федерацией и Республикой Крым о принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов" и "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов — Республики Крым и города федерального значения Севастополя". Убеждён, что принятие этих документов станет поворотным этапом в судьбе многонациональных народов Крыма и России, которые связаны между собой тесными узами исторической общности. Объединение этих народов в рамках единого государства будет способствовать их благополучию и процветанию и отвечает интересам России».[25]

Аналогічно на наступний день 21.03.2014, приблизно після 18 годин 33 хвилин, Сергій Лавров діяв в РФ ФС РФ в якості офіційного представника президента російської федерації і міністра закордонних справ РФ, що підтверджується відомостями з цієї стенограми, далі за текстом:

 «По поручению Президента России вношу на ваше рассмотрение два документа: Федеральный закон "О ратификации Договора между Российской Федерацией и Республикой Крым о принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов" и Федеральный конституционный закон "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым иобразовании в составе Российской Федерации новых субъектов – Республики Крым и города федерального значения Севастополя". Эти документы призваны юридически оформить в полном соответствии с международным правом и законодательством России воссоединение Крыма и Российской Федерации и образование двух новых упомянутых субъектов Федерации».[26]

Потім С. Лавров підтверджує утворення організованого злочинного угруповання під керівництвом президента РФ В. Путіна, членів Ради Федерації, суддів Конституційного Суду РФ і депутатів Державної Думи:

«С вашего разрешения, я не буду подробно описывать содержание Договора и федерального конституционного закона. Президент проводил при подготовке этих документов все необходимые консультации, в том числе и с Советом Федерации. После их подписания продолжались необходимые юридические процедуры. Вчера состоялась ратификация этих документов в Государственной Думе Федерального Собрания Российской Федерации. Перед этим получено заключение Конституционного Суда. Необходимые шаги предприняты и по линии Правительства Российской Федерации».[27]

Міністр закордонних справ Лавров С. В., має майже 40-річний стаж роботи на різних дипломатичних посадах у своєму виступі в державній думі 20 березня навмисне і відверто брехав присутнім депутатам, наступне:

«Крым имеет право на самоопределение в полном соответствии с критериями, которые содержатся в декларации ООН 1970 года. Республика Крым приняла декларацию о независимости, был проведён референдум, в ходе которого крымчане, уже как граждане независимого государства, высказались за присоединение его к России. Когда Крым был провозглашён независимым, два независимых государства — Российская Федерация и Республика Крым — реализовали своё право, воплощённое в Уставе ООН и опирающееся на принцип, как я уже сказал, суверенного равенства государств. Два суверенных государства приняли суверенные решения, которые касаются их двоих и их народов, поэтому здесь нет никаких подводных камней, нет возможности трактовать это как-то иначе».[28] 

Таким чином, міністр зовнішніх справ РФ, діючи в якості представника президента РФ Володимира Путіна, умисно займався розповсюдженням дезінформації про правовий статус АР Крим, про суспільно-політичну обстановку в Україні з метою розпалювання війни проти України, ворожнечі, розбрату і ненависті до українського народу та української влади.

Умисним розпалюванням ворожнечі і ненависті до України і до українського народу, закликами війни з Україною займалися в Державній Думі російські політичні діячі.

Зюганов Г. А., керівник фракції КПРФ:

 «Мы будем активно выступать против либеральной своры — не было более позорного зрелища, чем в последние дни, когда под знамёнами Бандеры по Москве ходила называющая себя либералами группа людей, говоривших, что они выражают протест! Они не протест выражали, они плевали всем в душу — всем тем, кто отстаивал Севастополь и Крым, тем, кто сражался, тем, кто сегодня находится под пятой вот этих насильников в Киеве, матери городов русских! Наша позиция — это ещё и вопрос принципа».[29]

Жириновський В. В., керівник фракції ЛДПР:

«Сразу хочется сказать о поправках, но сперва я скажу о хорошем: мы с удовольствием поддержим оба закона! Это действительно очень важно, и, видимо, завтра Совет Федерации свою задачу выполнит, и президент подпишет, а в субботу опубликуют, и в воскресенье крымчане проснутся уже полноправными гражданами нашей страны, поскольку референдум был помолвкой, а регистрацию нужно получить в загсе, а загс здесь: когда мы проштампуем, тогда и будет документ, подтверждённый и заверенный».

«Здесь представитель комитета говорил, что сухопутная граница Крыма установлена навсегда, — не заблуждайтесь, депутат Слуцкий, нам эта государственная граница, наоборот, не нужна, нам нужно дальше двигаться, а эта граница... рано ещё делать её навсегда! (Аплодисменты. Шум в зале.) Вы говорите "навсегда", но это значит бросить русских, миллионы русских бросить — в Донбассе, в Херсоне, в Николаеве, в Днепропетровске, в Луганске, в Запорожье, в Одессе... То есть, выходит, кусочек взяли, ну ладно, а теперь эти русские пусть погибают — та же самая политика, всё так же, как делали коммунисты с 17-го года: СССР образовали — и чем кончилось всё?! (Шум в зале.)».[30]

Зрештою сам президент Росії Володимир Путін у своєму пропагандистському фільмі «Крим. Шлях на Батьківщину», публічно зізнається в тому, що він керував збройним захопленням, будівель органів влади, об'єктів військової інфраструктури, окупацією та анексією АР Крим,[31] тобто в тому числі і всіма тими представниками вищого політичного і військового керівництва, депутатами ДД, членами РФ і суддями Конституційного суду РФ про яких йде мова в цій заяві.

В ході так званої прямої лінії з президентом РФ, у своїй знаменитій на весь світ судетської новоросійської мови від 17 квітня 2014 року, Володимир Путін публічно заперечує існування України в її південно-східних і південних областях:

«Напомню, ведь, пользуясь терминологиенй еще царских времен, это Новороссия. И вот этот вот Харьков,  Луганск, Донецк, Херсон, Николаев, Одесса, не входили в состав Украины в царские времена.  Это все территории, которые были переданы в Украину в 20-е годы советским правительством… с центром в Новороссийске, отсюда и Новороссия. Потом, по разным причинам, эти территории ушли, а народ то там остался. Да, сегодня они граждане Украины. Но они должны быть равноправными гражданами своей страны».[32]

До цього, в квітні 2008 року саміті НАТО в Бухаресті, президент Росії Володимир Путін заявив наступне:

Когда же речь зашла об Украине, Путин вспылил. Обращаясь к Бушу, он сказал: «Ты же понимаешь, Джордж, что Украина — это даже не государство! Что такое Украина? Часть ее территорий — это Восточная Европа, а часть, и значительная, подарена нами!» И тут он очень прозрачно намекнул, что если Украину все же примут в НАТО, это государство просто прекратит существование. То есть фактически он пригрозил, что Россия может начать отторжение Крыма и Восточной Украины».[33]

Більш того, один з найважливіших фактів, дає підстави вважати, що злочин по знищенню України як суб'єкта міжнародного права було задумано ще до 20 лютого 2014 року, що об'єктивно підтверджується виготовленням відомчих медалей міністерства оборони РФ «За повернення Криму».[34] 

Про плани Путіна щодо знищення України як суб'єкта міжнародного права, української нації, українського народу і культури, мені стало відомо в кінці січня 2014 року.[35]   Пізніше плани Путіна по захопленню України мені вдалося розкрити в трьох частинах. [36]

Російський військовий міжнародний злочинець, один з керівників російської окупаційної адміністрації в Донецьку, ставленик помічника президента РФ Владислава Суркова, так званий прем'єр-міністр проголошеної Донецької народної республіки (ДНР) Олександр Бородай, в інтерв'ю коресподента російського ворожого пропагандистського ютуб-каналу Anna News говорить:

«Если б ни его политика (Президента РФ В. Путіна, примітка автора), ни его решения и действия, то нас бы не было, также, как и не было бы русского Донбасса, Донецкой и Луганской народных республик».[37] 

Такі висловлювання офіційної посадової особи свідчать про те, що Володимир Путін не сприймає Україну як самостійну і незалежну державу, як самостійний суб'єкт міжнародного права. Він навмисне заперечує існування української державності і вважає територію України територією Російської Федерації.  Існує і безліч інших свідчень знаходяться у відкритому доступі в мережі Інтернет зазначених вище фактів.

Всі перераховані вище факти, події і обставини в їх сукупності свідчать про те, що вище політичне керівництво Росії в особі президента РФ Володимира Путіна, міністра оборони РФ Сергія Шойгу, міністра закордонних справ Сергія Лаврова, екс-представника РФ в Раді Безпеки ООН Віталія Чуркіна, представників обох палат федеральних зборів і суддів Конституційного Суду РФ не визнають юрисдикцію України і відкрито реалізують свої злочинні наміри щодо знищення України як суб'єкта міжнародного права, громадян України, української ідентичності та культури.

Всі ці факти, події і обставини в їх сукупності не були належним чином враховані попереднім вищим політичним і військовим керівництвом України, їм не були надані належні правові оцінки з боку правоохоронних і судових органів і в першу чергу президентом України Петром Порошенком.

Після анексії Росією АР і військової окупації російськими окупаційними військами і незаконними збройними бандформування, вступивши на посаду президента України Петро Порошенко, всупереч імперативним вимогам п. п. 19, статті 106 Конституції України, норм Законів України «Про оборону», «Про правовий режим воєнного стану», Статутів Збройних Сил України, затверджених Законами, не реалізував цілу низку основних правових і дипломатичних заходів, а саме:

а) введення воєнного стану; 

б) проведення дипломатичних переговорів у Раді Безпеки ООН на підставі статті 39 Статуту ООН і Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року для вирішення питання про визнання Російської Федерації країною-агресором;

в) ініціювання формату врегулювання міжнародного військового конфлікту на сході України і деокупації тимчасово анексованої Росією АР Крим на базі Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (далі Будапештський меморандум).[38]

  1. Наявність в Україні умов правового режиму воєнного стану підтверджуються положеннями низки Постанов Верховної Ради України, зокрема: «Про Звернення Верховної Ради України до держав-гарантів відповідно до Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 02.2014 №831-VII; «Про Звернення Верховної Ради України до парламентів держав - гарантів безпеки України та міжнародних організацій»  від 02.03.2014 № 845-VII;  «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором» від 27.01.2015 № 129-VIII, та iнших.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. При цьому правовий режим воєнного стану – є єдиним прямим способом захисту територіальної цілісності України і одночасно передбаченим правовим механізмом подолання агресії та загроз територіальної цілісності, а не так звана Антитерористична операція. 

Вимоги Закону визначені в імперативній формі.

Законом України «Про оборону України» під збройною агресією вважається «вторгнення або напад збройної сили іншої держави на територію України, а також окупація або анексія частини території України», «блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави».

Незважаючи на вимоги ст. 4 названого Закону, яка передбачає відсіч збройній агресії проти України, передбачені нею дії не здійснені.

Закон передбачає, що «у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну, Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради подання про оголошення стану війни».

Відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачається евакуація мирного населення у разі наявності загрози, розміщення такого населення державою, додаткові заходи підтримки за рахунок держави.

Відсутність юридично визначеного стану, згідно зі статутом ООН, не дозволяє звертатися з проханням про: колективну самооборону, надання повномасштабної військової допомоги, звертатися до міжнародних судових інстанцій щодо відшкодування збитків Росією після завершення війни.

Зокрема, відповідно до статті 51 Статуту ООН, у випадку введення правового режиму воєнного стану Україна матиме право на оборону, в тому числі колективну. Таким чином, з погляду міжнародного права, ніхто не може надати Україні збройну допомогу, бо якщо на її території не війна, викликана агресією іншої держави, тоді – громадянська війна (чи громадянський конфлікт), куди ніхто не має права втручатися ззовні. Саме тому на формулюванні «внутрішній громадянський конфлікт в Україні» наполягає Путін – воно відсікає можливості надання Україні військової допомоги, у тому числі – зброї, і в тому числі – від США.

  1. Замість реалізації вищевказаного комплексу дипломатичних і правових заходів, приблизно у другій половині дня, 26 серпня 2014 року, в столиці Республіки Білорусь в місті Мінську в Президентському Палаці відбулися переговори екс-президента України Петра Порошенка і президента Росії Володимира Путіна. [39] В результаті цих переговорів виник так званий «Мирний план Президента України Петра Порошенка та ініціатив Президента Росії Володимира Путіна».

Потім, 01 вересня 2014 року був підписаний невстановленої форми акт під назвою: «Протокол по итогам консультаций трехсторонней контактной группы относительно совместных шагов, направленных на имплементацию мирного плана Президента Украины Петра Порошенко и инициатив Президента России Владимира Путина», підписаний учасниками якоїсь тристоронньої контактної групи: послом Хайді Тальявіні, Другим Президентом України Л. Д. Кучмою, послом РФ в Україні М. Ю. Зурабовим, А. В. Захарченко та І. В. Плотницьким. [40]

З цього моменту Україна стала заручником так званих «Мінських домовленостей», які є суто формальними документами і не можуть навіть називатися «угодами», в порядку Закону «Про міжнародні договори» та Конституції України, якою чітко передбачено, що згода на обов'язковість міжнародних договорів надається Верховною Радою Україною.
Україна є парламентсько-президентською республікою, але від жодних оцінок Мінських домовленостей Парламент ухилився.

Таким чином, Мінські домовленості стали вищими за Конституцію України, а особи, що їх підписали підмінили собою Верховну Раду України. 
Наслідком такої бездіяльності є те, що навіть сам агресор може цим скористатися, зазначивши, що в Україні відбувається громадянський конфлікт, а не збройна агресія.

Женевською конвенцією про захист жертв війни, підписаної 12 липня 1949 року, встановлюється відповідальність агресора за дії на окупованій території, що в разі визнання Російської Федерації агресором, вимагатиме дотримання правил ведення війни: поводження із заручниками, неприпустимість тортур, тощо. Однак, МЗС надіслало до ПАРЄ лист, в якому повідомляє, що Україна знімає з себе відповідальність за дотримання прав людини на непідконтрольних їй територіях. Якщо немає війни – немає іншої сторони, крім України, яка може нести відповідальність. Фактично, Україна нівелювала права своїх громадян, які живуть під окупацією, бо тепер ніхто не відповідає там за дотримання прав людини.

Відповідно до міжнародного права, будь-які матеріальні відшкодування потерпілій країні (репарації) можливі лише за умови введення воєнного стану внаслідок агресії іншої країни. Це єдиний правовий механізм, який дозволяє звертатися до міжнародних судових інстанцій щодо відшкодування збитків Росією після завершення війни.

Хитруючи із термінологією, Петро Порошенко і разом з ним представники колишнього вищого політичного керівництва України своїми злочинними діями і злочинною бездіяльністю навмисне блокували запуск юридичного механізму, передбаченого міжнародним правом у разі агресії, тобто, не вчинили залежних від них заходів, аби отримати право на захист світової спільноти.     

Результатом помилок, які вже були допущені політичним і військовим керівництвом країни в зв’язку з порушенням при виконанні вимог п.п. 19, 20 статті 106 Конституції України, Законів України «Про оборону», «Про правовий режим воєнного стану», Статутів Збройних Сил України, що затверджені Законами, стали тисячі людських життів і покалічених доль. 

Таким чином, Україна, внаслідок бездіяльності посадових осіб звужує можливості захисту прав своїх громадян що є одним з численних епізодів триваючого в часі багатоскладного кримінального злочину, а саме, ув'язнення так званих «мінських угод» – «мирного плану Петра Порошенка та ініціатив Володимира Путіна» – і реалізації політики їх «безальтернативності» на шкоду реалізації гарантій безпеки України за Будапештським меморандумом.

  1. Загальновідомі факти вказують на те, що даний злочин містять ознаками державної зради в інтересах іноземної держави. 16 листопада 1994 року Верховна Рада України прийняла Закон No248/94-ВР «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року», який набув чинності 5 грудня 1994 року щодо надання Україні ядерними державами – Російською Федерацією, Сполученим Королівством Великобританії і Північної Ірландії, Сполученими Штатами Америки – гарантій безпеки, оформлених шляхом підписання відповідного міжнародно-правового документа – Будапештського меморандуму.

Надані ядерними державами гарантії безпеки стали підставою для приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року (ДНЯЗ) як держави, що не володіє ядерною зброєю (ЯЗ), а також ратифікації договору СНО-1 разом з Лісабонським протоколом до нього про обмеження (ліквідації для України) стратегічних наступальних озброєнь. ДНЯЗ є основою міжнародного режиму нерозповсюдження ЯЗ.

Будапештський меморандум разом з іншими правовими актами доповнює ДНЯЗ і підсилюють даний режим. Гарантіями безпеки України за Будапештським меморандумом є підтвердження країнами-гарантами своїх зобов'язань відповідно до принципів Гельсінського Заключного акту ОБСЄ (принципи ОБСЄ) поважати незалежність, суверенітет і існуючі кордони України і утримуватися від економічного примусу, спрямованого на підпорядкування своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її державному суверенітету, а також утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України і незастосування проти України озброєння, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Гарантії безпеки України за Будапештським меморандумом на засадах ОБСЄ мають на увазі, що зобов'язання щодо реалізації наданих ядерними державами гарантій лежить в першу чергу на Україні її чітким дотриманням принципів ОБСЄ. Будапештський меморандум сформували положення Закону No248/94-ВР, вони відповідають реалізації статті 17 Конституції України: «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу».

Таким чином, своєю відмовою від ЯЗ в обмін на гарантії безпеки з боку ядерних держав, Україна не просто стала учасницею міжнародного режиму ядерного нерозповсюдження, але і внесла вагомий внесок у посилення і підтримку, як даного режиму, так і режиму євроатлантичної безпеки на принципах ОБСЄ, пов'язавши їх існування з реалізацією Україною прав, властивих її державному суверенітету, і її територіальною цілісністю.

Будапештський меморандум входить до договірно-правової бази міжнародного режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Він зареєстрований в якості міжнародного договору в системі ООН під номером A / 49 / 765 і в якості документа Конференції з роззброєння під номером CD / 1285. В день підписання Меморандуму Україна отримала дипломатичні ноти від Китаю і Франції, що повторюють його ключові положення. 5 грудня 1994 аналогічні гарантії безпеки ядерні держави надали Республіці Білорусь і Казахстану за їх відмову від ЯЗ.

Згідно з Конституцією, Україна є правовою державою і визнає пріоритет принципів міжнародного права. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Міжнародні договори стають частиною національного законодавства України за згодою Верховної Ради України.

20 березня 2014 року Верховна Рада України прийняла Декларацію «Про боротьбу за звільнення України», в якій закликала міжнародне співтовариство утриматися від міжнародного визнання самопроголошеної «Республіки Крим» (за підсумками проведеного 16 березня 2014 року в Криму "референдуму") та анексії Російської Федерацією Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

27 березня 2014 року політика України щодо невизнання зміненого статусу АР Крим була затверджена з посиланням на Будапештський меморандум Генасамблеєю ООН резолюцією No68/262 «Територіальна цілісність України».

9 квітня 2014 ПА Ради Європи у своїй резолюції No1988 (2014) «Останні події в Україні: загрози для функціонування демократичних інститутів», вказавши на ризик дестабілізації і погіршення режиму безпеки всього регіону в разі подальшої російської військової агресії проти України, рекомендувала країнам-гарантам та іншим зацікавленим європейським державам розглянути можливість укладання додаткових угод до Будапештського меморандуму, які б гарантували незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

7 червня 2014 року Порошенко П. А. вступив на посаду Президента України і 5 вересня того ж року було підписано першу «Мінську угоду», яка передбачало, зокрема, припинення бойових дій на території Донецької і Луганської областей України. Повне його найменування- «Протокол за підсумками консультацій Трѐхсторонней контактної групи щодо спільних кроків, спрямованих на імплементацію Мирного плану Президента України Петра Порошенко та ініціатив Президента Росії Володимира Путіна».

Використовуючи стратегію знищення України як суб'єкта міжнародного права, російське керівництво після Иловайской трагедії ініціювало нове бойове зіткнення під Дебальцевим і нав'язало Україні укладення 12 лютого 2015 року другої  «Мінської угоди» – - комплексу заходів з виконання «мінських угод», за яким країна-агресор Російська Федерація зобов'язала Україну провести конституційну реформу. З укладенням «мінських угод» Порошенко П. А. проголосив політику їх «безальтернативності», що спричинило катастрофічні наслідки не тільки для внутрішньої і зовнішньої політики України, а й для всього світопорядку.

Проводячи в життя політику безальтернативності «мінських угод» з президентом Росії Володимиром Путіним, які не були ратифіковані українським парламентом, Петро Порошенко узурпував функції законодавчої влади України і нівелював її політико-правову позицію щодо невизнання зміненого статусу АР Крим, яка базується на гарантії безпеки України по Будапештському меморандуму на засадах ОБСЄ та положеннях декларації «Про боротьбу за звільнення України». Дані дії Порошенко П. А. підпадають під склад кримінального злочину за ч. 3 ст. 109 КК України.

Порушивши щодо України Будапештський меморандум, нав'язавши їй за допомогою бойових зіткнень висновок «мінських угод», в яких український Крим виведений за дужки, і проводячи через Президента України Порошенка П. А. політику їх «безальтернативності», країна-агресор РФ підпорядкувала своїм власним інтересам здійснення Україною прав, властивих її державному суверенітету.

За такої політики стає неможливою реалізація статті 17 Конституції України. Її результатом стало завершення окупації  Росією українського Криму – його безперешкодне поглинання  в юрисдикцію РФ і проведення на її основі репресій в щодо українців, в тому числі, проти представників корінного народу півострова кримських татар, всіх тих, хто сьогодні залишається вірним Україні. Все це, включаючи активну мілітаризацію Росією Криму з розміщенням там ЯЗ, стало значною проблемою для міжнародного співтовариства, що зафіксовано в Кримських резолюціях Генеральної Асамблеї ООН.

В даному контексті його дії повинні розглядатися як посягання на територіальну цілісність інедоторканність України, що утворює склад злочину за ч. 3 ст. 110 КК України.

З резонансного журналістського розслідування Bihus.Info «Друзі Президента крадуть на оборонці» світ дізнався про цинічні заробітки близького оточення Порошенко П. а. в період російської військової агресії проти України на корупційних схемах в системі Державного концерну «Укроборонпром». Можливості для мародерства на війні з використанням такого роду схем вказують на справжні мотиви політики «безальтернативності мінських домовленостей». 

Ціна відходу Порошенко П. А. від принципів ОБСЄ та гарантій безпеки України по Будапештському меморандуму і їх заміна політикою безальтернативності «мінських угод» – це безперервна російська агресія на Донбасі з її численними жертвами і руйнуваннями, з корупцією і мародерством, це репресії щодо гражданУкраины в окупованому Криму.

Відповідно до основних принципів ООН правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою Україна буде змушена нести відповідальність перед своїми громадянами, потерпілими від протиправної політики Порошенка П. А. «безальтернативного Мінська» з виплатою їм належної матеріальної компенсації.

Це зайвий раз підтверджує, що їхнім ув'язненням Російська Федерація підпорядкувала своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її державному суверенітету, і це сьогодні нею активно використовується, що призвело до політичній кризі в Раді Європи.

Згідно зі ст. 102 Конституції України Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. В обов'язки Президента України (ст. 106 Конституції) входить забезпечення державної незалежності, національної безпеки і правонаступництва держави.

«Мінські угоди» і політика їх «безальтернативності» де-факто перетворила Україну в президентсько-парламентську республіку, контрольовану президентом Росії Володимиром Путіним і його злочинним оточенням. Задля Порошенко П. А. така неконституційна владна конструкція можливо дозволяла контролювати рентоорієнтовану структуру прав власності, наявність якої є необхідною умовою для створення корупційних схем.

Читаючи щоденні зведення з окупованих РФ Криму і Донбасу я відчуваю неймовірні морально-моральні страждання через наслідки дії «мінських угод» – триваючий в часі тяжкий багатоскладовий кримінальний злочин.Притому, що екс-президент України Петро Порошенко був зобов'язаний реалізувати вищевказаний комплекс правових і дипломатичних заходів, а саме:

а) введення воєнного стану; 

б) проведення дипломатичних переговорів у Раді Безпеки ООН на підставі статті 39 Статуту ООН і Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року для вирішення питання про визнання Російської Федерації країною-агресором;

в) ініціювання формату врегулювання міжнародного військового конфлікту на сході України і деокупації тимчасово анексованої Росією АР Крим на базі Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Проте, усвідомлюючи суспільну небезпеку своєї бездіяльності і безальтернативність застосування зазначеного комплексу заходів, Петро Порошенко навмисно всі ці заходи не вжив, хоча мав можливість їх вжити.     

Таким чином, в діях екс-президента України Петра Порошенка вбачаються ознаки злочину, передбаченого статтею 111 (частина 3) КК України, а саме: «Державна зрада в інтересах країни-арессора», які вчинені з прямим умислом

Також, перелічені вище протиправні дії екс-президента України Петра Порошенка в їх взаємозв'язку і сукупності утворюють склади злочинів, передбачені ст. ст. 109 (ч. 3) ст. 110 (ч. 1), ст. 111 та ст. 364 (ч. 2), які вчинені з прямим умислом.  

У ч. 3 ст. 2 Конституції України зазначено: «Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, визначається неможливість посягання на територіальну цілісність і недоторканість України». У разі скоєння суспільно небезпечних винних дій, які порушують вищезазначену конституційну норму, особу, що їх вчинила притягують до кримінальної відповідальності, передбаченою ст. 110 Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 8 (ч. 1) Кримінального кодексу України: «Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Наше завдання громадянського суспільства полягає у зміцненні правової системи України, ефективності роботи спецслужб, слідства та правосуддя. Ми маємо намір задіяти всі можливі зусилля, щоб жоден російський злочинець, незважаючи на особи, посади і статуси, не уник від кримінальної відповідальності  і кожній злочин, вчинений проти миру, національної безпеки та територіальної цілісності України був ретельно розслідуваний, відданий правосуддю і засуджений компетентним судом.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.-ст. 55, 214, 216 (ч. 2) КПК України,

ВИМАГАЮ

внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальні злочини та порушити кримінальну справу відносно:

1) президента Російської Федерації Володимира Путіна за ознаками в його діях складів злочинів, передбачених статтями 110 (ч. 3), 256 (ч. 2), 263, 332 (ч. 3), 437, 438, 442 (ч. 1) КК України;    

2) міністра оборони РФ Сергія Шойгу, за ознаками в його діях складів злочинів, передбачених статтями 110 (ч. 3), 263, 332 (ч. 3), 437, 438 КК України;  

3) помічника президента РФ Владислава Суркова, міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова, екс-постійного представника РФ в ООН Віталія Чуркіна, за ознаками в їх діях складів злочинів, передбачених статтями 110 (3 ч.), 437 КК України;

4) 161 члена Ради Федерації Федеральних Зборів РФ, які дали згоду президенту РФ В. Путіну на введення в Україну російських окупаційних військ, 01 березня 2014 року, за ознаками в їх діях складів злочинів, передбачених статтею 110 (ч. 3), КК України, зазначених у Додатку 3;

5) 153 членів Ради Федерації Федеральних Зборів РФ, які схвалили хибномотивовані закони Росії: «Про ратифікацію Договору між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та освіту у складі Російської Федерації нових суб'єктів»; «Про прийняття у Російську Федерацію Республіки Крим та освіту у складі Російської Федерації нових суб'єктів – Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», і постанова Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про Заяву Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації з питання про санкції Сполучених Штатів Америки та Європейського союзу», 01 березня 2014 року, за ознаками в їх діях складів злочинів, передбачених статтею 110 (ч. 3), КК України,зазначених у Додатку 5;

6) 19 суддів Конституційного Суду РФ, голови В. Д. Зорькіна, суддів К. В. Арановського, А. В. Бойцова, Н.С.Бондаря, Р. А. Гаджиєва, Ю. М. Данилова, Л. М. Жаркової, Р. А. Жиліна, С. М. Казанцева, М. І. Клєандрова, З. Д. Князєва, А. Н.Кокотова, Л. О. Красавчикової, С. П. Мавріна, Н.В.Мєльникова, Ю. Д. Рудкина, Н.В.Селезньова, О. С. Хохрякової, В. Р. Ярославцева, за ознаками в їх діях складів злочинів, передбачених статтею 110 (ч. 3), КК України, зазначених у Додатку 6;  

7) 443 депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації VI скликання, зазначених у додатку 8;

8) 445 депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації VI скликання,

Абалакова Олександра Миколайовича, Абасова Мамеда Магарамовича, Абрамова Івана Миколайовича, Аброськіна Миколи Павловича, Абубакирова Рішата Фазлутдиновича, Авдєєва Михайла Юрійовича, Агаєва Бекхана Вахаевича, Агаєва Вахи Абуевича, Агєєва Олександра Олександровича, Агузарова Тамерлана Кимовича, Аксакова Анатолія Геннадійовича, Акулова Тимура Юрійовича, Олексієвої Тетяни Олегівни, Алімової Ольги Миколаївни, Алфьорова Жореса Івановича, Ананських Ігоря Олександровича, Андрєєва Андрія Анатолійовича, Анікєєва, Григорія Вікторовича, Анісімова Єгора Ігоровича, Ареф'єва Миколи Васильовича, Аршбы Отарі Йоновича, Аршиновою Олени Ігорівни, Аскендерова Заура Асевовича, Афанасьєвої Олени Володимирівни, Афоніна Юрія В'ячеславовича, Афонського Володимира Ігоровича,

Бабакова Олександра Михайловича, Балашова Балаша Курбанмагомедовича,         Балбєрова Олександра Олександровича, Балихіна Григорія Артемовича, Барієва Марата Мансуровича, Баринова Ігоря В'ячеславовича, Баталіної Ольги Юріївни, Баталової Рими Акбердинівни, Білоусова Вадима Володимировича, Білих Ірини Вікторівни, Берулави Михайла Миколайовича, Безсонова Володимира Івановича, Біфова Анатолія Жамаловича, Богомаза Олександра Васильовича, Богуславського Ірека Борисовича, Борзової Ольги Георгіївни, Бортко Володимира Володимировича, Борцова Миколи Івановича, Бриксіна Олександра Юрійовича, Брячака Михайла Васильовича, Булавінова Вадима Євгеновича,      

Булаєва Миколи Івановича, Бурков Олександр Леонідович, Бурматова Володимира Володимировича, Бурикіної Наталії Вікторівни, Бичкової Євдокії Іванівни, 

Вайнштейна Сергія Євгеновича, Валєєва Ернеста Aбдуловiчa, Валенчука Олега Дориановича, Валуєва Миколи Сергійовича, Ванчугова Романа Анатолійовича, Василенко Олександра Борисовича, Васильєва Олександра Миколайовича, Васильєва Володимира Абдуалиевича, Васильєва Миколи Івановича, Васильєва Юрія Вікторовича, Васильцова Сергія Івановича, Вахаєва Хожа Магомед Хумайдовича,  Водолацького Віктора Петровича, Волкова Данила Володимировича, Волкова Юрія Миколайовича, Волчєка Дениса Геннадійовича, Вороненкова Дениса Миколайовича, Вторыгиной Олени Андріївни, Вшивцева Володимира Сергійовича,         Виборного Анатолія Борисовича, Вяткіна Дмитра Федоровича,

Гаврилова Сергія Анатолійовича, Гаджиєва Магомеда Тажудиновича, Гаджиєва Мурада Станіславовича, Галимарданова Марсела Магфуровича, Гальченко Валерія Володимировича, Гартунга Валерія Карловича, Гасанова Джамаладина Набиевича,         

Гасанова Магомедкади Набиевича, Геккиева Заура Далхатовича, Герасименко Миколи Федоровича, Герасимової Надії Василівни, Гільмутдінова Ільдара Ирековича        Глубоковськой Ельміри Гусейновны, Говорухіна Станіслава Сергійовича, Гольдштейна Ростислава Эрнстовича, Гончара Миколи Миколайовича, Гончарова Віктора Івановича,      

Горового Миколи Івановича, Горовцова Дмитра Євгеновича, Горячевої Світлани Петрівни, Гостева Руслана Георгійовича, Грачова Івана Дмитровича, Грешневикова Анатолія Миколайовича, Грідіна Володимира Григоровича, Громова Бориса Всеволодовича, Гутенева Володимира Володимировича,

Дегтярьова Олександра Миколайовича, Дегтярьова Михайла Володимировича, Делимханова Адама Султановича, Демченко Іван Іванович, Денисенко Олег Іванович, Дєньгіна Вадима Євгеновича, Діденко Олексія Миколайовича, Дмитрієвої Оксани Генріхівни, Доровіна Євгена Володимировича, Дороніна Сергія Олександровича, Дорофєєва Сергія Борисовича, Дорохіна Павла Сергійовича, Драпеко Олени Григорівни, Дроздова Іллі Юрійовича,

Єзерського Миколи Миколайовича, Єзубова Олексія Петровича, Ємельянова Михайла Васильовича, Єпіфанової Ольги Миколаївни, Єсякова Сергія Яковича, Єфімова Віталія Борисовича,

Жаркова Антона Вікторовича, Железняка Сергія Володимировича,  Жигарєва Сергія Олександровича,  Жириновського Володимира Вольфовича, Жукова Олександра Дмитровича, Журавльова Олексія Олександровича, Журавльова Сергія Валеріановича, Журко Василя Васильовича, Журової Світлани Сергіївни,

Завального Павла Миколайовича, Заварзіна Віктора Михайловича,  Заполева Михайла Михайловича,  Звагельського Віктора Фрідріховича, Зелінського Яна Вікторовича, Золочівського Віталія Сергійовича, Зотова Ігоря Львовича, Зубарєва Віктора Владиславовича, Зубицького Бориса Давидовича,Зюганова Геннадія Андрійовича,

Іванова Валерія Вікторовича, Іванова Миколи Миколайовича, Іванова Сергія Володимировича, Іванюженкова Бориса Вікторовича, Ігошина Ігоря Миколайовича, Іконнікова Василя Миколайовича, Ільтякова Олександра Володимировича, Ільясова Радика Сабітовича, Ісаєва Андрія Костянтиновича, Іщенко Антона Анатолійовича,

Кабаєвої Аліни Маратовны, Кабанової Валентини Вікторівни, Казакова Олексія Валерійовича, Казакова Віктора Олексійовича, Казакової Ольги Михайлівни, Калашникова Леоніда Івановича, Калашникова Сергія В'ячеславовича, Калюжного Руслана Валерійовича, Камінського Олександра Вікторовича, Каргінова Сергія Генріховича, Кареліна Олександра Олександровича, Кареловой Галини Миколаївни,     

Карлова Георгія Олександровича, Кармазиной Раїси Василівни, Карпова Анатолія Євгеновича, Катасонова Сергія Михайловича, Качкаева Павла Рюриковича, Кашина Бориса Сергійовича, Кашина Володимира Івановича, Квітка Івана Івановича,

Кидяева Віктора Борисовича, Климова Віктора Володимировича, Клінцевича Франца Адамовича, Кобзона Йосипа Давидовича, Ковальова Миколи Дмитровича,Когогина Альфія Гумаровна, Кожевникової Марії Олександрівни, Колесника Андрія Івановича, Колеснікова Олега Олексійовича, Коломейцева Віктора Андрійовича, Коломейцева Миколи Васильовича, Комоєдова Володимира Петровича, Комоцкого Бориса Олеговича, Кононенко Дмитра Халаровича, Кононова Володимира Михайловича, Конькова Дмитра Сергійовича, Корнієнко Олексія Вікторовича, Костунова Іллі Євгеновича, Кочієва Роберта Івановича, Кравця Олександра Олексійовича, Кравченко Валерія Миколайовича,  Красильникової Ольги Костянтинівни,  Красова Андрія Леонідовича, Крашеніннікова Павла Володимировича, Кретова Олександра Володимировича, Кривоносова Сергія Володимировича, Кропачева Олександра Сергійовича, Крупенникова Володимира Олександровича, Крутова Андрія Дмитровича,           Кузіна Сергія Павловича, Кузьміної Алли Володимирівни, Кузьміних Тамари Гаврилівни,

Кузьмичової Катерини Іванівни, Кулика Геннадія Васильовича, Куликова Олександра Дмитровича, Куликова Олега Анатолійовича, Куміна Вадима Валентиновича, Куранова Григорія Володимировича, Різвана Курбанова Данияловича, Курдюмова Олександра Борисовича,

Лазарєва Костянтина Олександровича, Лакутина Миколи Опанасовича, Лахової Катерини Пилипівни,Лебедєва Ігоря Володимировича, Лебедєва Олега Олександровича,     Лебедєва Олега Володимировича, Лєвіна Леоніда Леонідовича, Левичева Миколи Володимировича, Левченко Сергія Георгійовича, Ледкова Григорія Петровича, Ліпатова Юрія Олександровича, Литвинцева Дмитра Олексійовича,           Лихачова Василя Миколайовича,            Локотя Анатолія Євгеновича, Ломакіна-Румянцева Олександра Вадимовича,   Лугового Андрія Костянтиновича, Лисакова В'ячеслава Івановича, Лисякова Олексія Олексійовича,

Макарова Андрія Михайловича, Макарова Микола Івановича, Максакової –Ігенбергс  Марії Петрівни, Максимова Василя Юрійовича, Максимової Надії Сергіївни, Максимової Світлани Вікторівни,  Мамаєва Сергія Павлиновича, Мануйлової Ірини Вікторівни,            Марданшина Рафаеля Мирхатимовича, Маринина Сергія Володимировича, Маркелова Михайла Юрійовича, Маркіна Андрія Леонідовича, Маркіна Едуарда Віталійовича, Мархаева В'ячеслава Михайловича, Матханова Iринчей Едуардовича, Махмутова Анвара Анасовича, Машкаріна Володимира Петровича, Мельникова Івана Івановича,           Меткіна Олександра Михайловича, Мизулиної Олени Борисівни, Миронова Сергія Михайловича,       Митрофанова Олексія Валентиновича, Михальова Бориса Володимировича, Міхєєва Олега Леонідовича, Моїсеєва Михайла Олексійовича, Москалькой Тетяни Миколаївни, Москвичова Євгенія Сергійовича, Музыкаева Аднана Абдулаевича, Мукабенової Марини Олексіївни,    Муравленко Сергія Вікторовича, Мурзабаевой Салии Шарифьяновны, Муцоева Зелімхана Аликоевича,

Назарової Марини Юріївни, Напсо Юрія Аісовича, Наришкіна Сергія Євгеновича, Натхо Разиети Хамедовни, Неверова Сергія Івановича, Некрасова Олександра Миколайовича, Нікітіна Володимира Степановича, Нікітчука Івана Гнатовича, Миколаєва Михайла Юхимовича, Ніколаєвої Олени Леонідівни, Ніконова В'ячеслава Олексійовича, Нілова Олега Анатолійовича, Нілова Ярослава Євгеновича,Новікова Дмитра Георгійовича,  Носова Дмитра Юрійовича, Носовко Геннадія Сергійовича,

Обухова Сергія Павловича, Оганяна Оганеса Арменаковича, Огуль Леоніда Анатолійовича, Озерова Андрія Олександровича, Омельченка Валерія Вікторовича,

Паніної Олени Володимирівни, Панкова Миколи Васильовича, Парахіна Володимира В'ячеславовича, Паршина Миколи Олексійовича, Паутова Віктора Миколайовича, Пахолкова Олега Володимировича, Петрова Олександра Петровича, Петрова Сергія Валерійовича, Пєтухової Наталії Ремівни, Пєшкова Віктора Петровича, Півненко Валентини Миколаївни, Пімашкова Петра Івановича, Пінського Віктора Віталійовича, Плетньової Тамари Василівни, Плігіна Володимира Миколайовича, Піддубного Сергія Анатолійовича, Позгалева В'ячеслава Євгеновича, Позднякова Володимира Георгійовича, Поневежького Володимира Олександровича, Пономарьова Аркадія Миколайовича, Пономарьова Олексія Олексійовича, Попова Сергія Олександровича, Потапова Олександра Володимировича, Поцяпуна Володимира Тимофійовича, Прокоп'єва Олександра Сергійовича, Пушкова Олексія Костянтиновича, та інших осіб, зазначених у додатку 9, за ознаками в їх діях складів злочинів, передбачених статтею 110 (ч. 3), КК України;

9) внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальні злочини, передбачени ст. ст. 109 (ч. 3) ст. 110 (ч. 1), ст. 111 (ч. 3) та ст. 364 (ч. 2) КК України, які вчинені Порошенко П. А., та іншими посадовими особами при укладанні «Мінських угод» і реалізації політики їх «безальтернативності» на шкоду гарантіям безпеки України по Будапештському меморандуму;

10) надати мені виписку з Єдиного реєстру досудових розслідувань для звернення до суду з позовом про спонукання України до виконання взятих на себе зобов'язань у рамках Спільної декларації з цифрової економіки країн ЄС та ВП за укладення угод з учасниками програми eUnion на додаток до Будапештського меморандуму з метою відновлення її правонаступництва в підтримці євроатлантичної системи безпеки в регіоні ОБСЄ та міжнародного режиму нерозповсюдження ЯЗ;

11) визнати мене потерпілим від злочинних дій вказаних вище осіб пiсля відкриття кримінальній справі шляхом винесення відповідної постанови, відповідно ст. 110 (ч. 3) КПК України;

12) в подальшому по мірі можливості, я маю намір звернутися ще з низкою додаткових заяв про злочини проти національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України з боку посадових та інших осіб РФ, а також при необхідності співпрацювати зі слідством і надавати консультації слідству, сприяти в розслідуванні та правосуддя всіх наведених у цій заяві злочинах. 

 

ДОДАТКИ:

(в копиях)

 

Додаток 1. Звернення Володимира Путіна до Ради Федерації ФС РФ про використання Збройних сил РФ на території України - 1 лист.

Додаток 2. Щоденник 347 позачергового засідання Ради Федерації – 1 аркуш.

Додаток 3. Стенограма 347 позачергового засідання Ради Федерації ФС РФ від 01 березня 2014 року - 15 аркушів.

Додаток 4. Щоденник 349 позачергового засідання Ради Федерації – 2 аркуша.

Додаток 5. Стенограма 349 позачергового засідання Ради Федерації ФС РФ від 21 березня 2014 року - 17 аркушів.

Додаток 6. Постанова Конституційного Суду РФ від 19 березня 2014 року № 6-П Санкт-Петербург – 11 аркушів.

Додаток 7. Стенограма засідання ДД ФС РФ від 20 березня 2014 р. – 20 аркушів.

 Додаток 8. Довідка про результати голосування по питанню: Про проект федерального закону № 475948-6 «Про ратифікацію Договору між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів» – 60 аркушів.

Додаток 9. Довідка про результати голосування по питанню: (в цілому) Про проект федерального конституційного закону № 475944-6 «Про прийняття у Російську Федерацію Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів - Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» – 60 аркушів.

Додаток 10.  Заява про порушення кримінальної справи щодо посадових осіб РФ вiд 23 грудня 2014 р. – 6 аркушів.

 

Посилання на додаткові матеріали:

Рада Федерації Федеральних Зборів РФ.

Офіційний вебсайт:

 

347 (ПОЗАЧЕРГОВЕ) ЗАСІДАННЯ РАДИ ФЕДЕРАЦІЇ

01 березня 2014 року.

 

Дневник: http://council.gov.ru/activity/meetings/39847/diary/

Повестка заседания: http://council.gov.ru/activity/meetings/39847/agenda/

Стенограмма: http://council.gov.ru/media/files/41d4c8b9772e9df14056.pdf

Бюллетень: http://council.gov.ru/media/files/41d4c8b1d2bc0fd4e41d.pdf

Рассмотренные вопросы: http://council.gov.ru/activity/meetings/39847/results/

Принятые документы: http://council.gov.ru/activity/documents/?meeting=39847

 

349 (ПОЗАЧЕРГОВЕ) ЗАСІДАННЯ РАДИ ФЕДЕРАЦІЇ

21 березня 2014 року, п'ятниця.

 

Повестка заседания: http://council.gov.ru/activity/meetings/40481/agenda/

Дневник:  http://council.gov.ru/activity/meetings/40481/diary/

Стенограмма: http://council.gov.ru/media/files/41d4cfacde1efe65e74b.pdf

Бюллетень: http://council.gov.ru/media/files/41d4cfacf02c91978f1c.pdf

Рассмотренные вопросы: http://council.gov.ru/activity/meetings/40481/results/

Принятые документы: http://council.gov.ru/activity/documents/?meeting=40481

 

Державна Дума Федеральних Зборів РФ.

Офіційний вебсайт:

 

Стенограмма заседания 20 марта 2014 г.: http://transcript.duma.gov.ru/node/4045/

ХРОНИКА дополнительного заседания Государственной Думы 20 марта 2014 года:

http://transcript.duma.gov.ru/node/4046/

 

Справка о результатах голосования по вопросу:

О проекте федерального закона № 475948-6 "О ратификации Договора между Российской Федерацией и Республикой Крым о принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов":

http://vote.duma.gov.ru/vote/85090?print&letter=%D0%90&sort=name_asc

 

Справка о результатах голосования по вопросу:

(в целом) О проекте федерального конституционного закона № 475944-6 "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя":

http://vote.duma.gov.ru/vote/85092?print&letter=%D0%90&sort=name_asc

 

м.  Київ, 19 серпня 2019 року

 

 

Заявник _______________________________________________ Шуліпа Ю. Ю.

 

[1] Экспертный Совет Оппозиции. Официальный сайт: http://esovet.org/sostav-soveta/shulipa-yuriy/

[2] Юрий Шулипа: Москва не принадлежит москвичам! #Выборы в #Мосгордуму 2014 https://www.youtube.com/watch?v=5ezO7tgiQjE&fbclid=IwAR0NMpdKLwGgmRV1UZcHDvdwMcRYIJW0QLVsvlzRxnSlGS2iSiUq2oSyiKU

[3] Юрий Шулипа: Россия, Украина и Крым с позиции закона в вопросах и ответах. Часть 2 https://echo.msk.ru/blog/yshulipa/1291334-echo/

[4] Дивись наприклад. Полиция и рейдеры штурмуют квартиру правозащитника Ю. Шулипа,  18.10.2014,  Ютуб-канал: https://www.youtube.com/watch?v=GqsWit92KeI

[5] Заява Верховної Ради України вiд 21 квітня 2015 року
 «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» N 337-VIII. 

[6] Ст. 86 (п. «А») Конституції РФ. 

[7] Ст. 87 (ч. 1) Конституції РФ. 

[8] Крым. Путь на Родину. Документальный фильм Андрея Кондрашова - Россия 24:  https://www.youtube.com/watch?v=CCVrp0zUDBI

[9] Владимир Путин внёс обращение в Совет Федерации.

2014-03-01, 17:50:00:   http://kremlin.ru/events/president/news/copy/20353

[10] "Договор между Российской Федерацией и Республикой Крым о принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов" (Подписан в г. Москве 18.03.2014): Правова Система Консультант Плюс:

http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_160398/b62da3aeb315547b6915beadea02920bd7dd4c41/#dst100037

[11] Федеральный закон "О ратификации Договора между Российской Федерацией и Республикой Крым о принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов" от 21.03.2014 N 36-ФЗ:  http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_160617/ 

[12] Федеральный конституционный закон от 21.03.2014 N 6-ФКЗ (ред. от 25.12.2018) "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя". Правова Система Консультант Плюс:

http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_160618/fe3a2e32f00240e9dcc4bcc0abe6dfa87879b583/

[13] С Т Е Н О Г Р А М М А 347 (внеочередного) заседания Совета Федерации ,1 марта 2014 года, арк. 28.  

[14] Постановление № 68-СФ О Федеральном законе «О ратификации Договора между Российской Федерацией и Республикой Крым о принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов»: http://council.gov.ru/activity/documents/40595/

[15] Постановление № 69-СФ О Федеральном конституционном законе «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов – Республики Крым и города федерального значения Севастополя». Офіційний сайт Ради Федерації РФ:  http://council.gov.ru/activity/documents/40596/

[16] Система анализа результатов голосований на заседаниях Государственной Думы. Справка о результатах голосования по вопросу: О проекте федерального закона № 475948-6 "О ратификации Договора между Российской Федерацией и Республикой Крым о принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов":

http://vote.duma.gov.ru/vote/85090?print&letter=%D0%90&sort=name_asc

[17] Система анализа результатов голосований на заседаниях Государственной Думы. Справка о результатах голосования по вопросу: (в целом) О проекте федерального конституционного закона № 475944-6 "О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя"

20.03.2014 17:23:35:  http://vote.duma.gov.ru/vote/85092?print=&sort=name_asc&letter=%D0%90

[18] Постановление Конституционного Суда Российской Федерации от 19 марта 2014 г. N 6-П г. Санкт-Петербург "по делу о проверке конституционности не вступившего в силу международного договора между Российской Федерацией и Республикой Крым о принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов". Додаток 4. Правовая система КонсультантПлюс:  https://rg.ru/2014/03/19/ks-site-dok.html

[19] "Уголовный кодекс Российской Федерации" от 13.06.1996 N 63-ФЗ (ред. от 02.08.2019)

УК РФ Статья 353. Планирование, подготовка, развязывание или ведение агрессивной войны

  1. Планирование, подготовка или развязывание агрессивной войны -

наказываются лишением свободы на срок от семи до пятнадцати лет.

  1. Ведение агрессивной войны -

наказывается лишением свободы на срок от десяти до двадцати лет. Правовая система: КонсультантПлюс:

http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_10699/76d05ec44f1dfdc1272245049c8da8bb66dd9198/

[20] Додаток 3. Стенограма 347 позачергового засідання Ради Федерації від 01 березня 2014 року, арк. 4.

[21] Додаток 3. Стенограма 347 позачергового засідання Ради Федерації від 01 березня 2014 року, арк. 8.

[22] Бюллетень № 252 (451) стр. 79. http://council.gov.ru/media/files/41d4c8b1d2bc0fd4e41d.pdf

[23] Додаток 3. Стенограма 347 позачергового засідання Ради Федерації від 01 березня 2014 року, арк. 5 - 7. 

[24] Додаток 7. Стенограма засідання ДД ФС РФ від 20 березня 2014 р., арк. 2.

[25] Там же, арк. 4.

[26] Там же, арк. 4.

[27] Там же, арк. 4.

[28] Там же, арк. 10

[29] Там же, арк. 12 

[30] Додаток 7. Стенограма засідання ДД ФС РФ від 20 березня 2014 р.  арк. 13.

[31] Крым. Путь на Родину. Документальный фильм Андрея Кондрашова:

  https://www.youtube.com/watch?v=t42-71RpRgI&bpctr=1565653106 

[32] Путин про Новороссию. Ютуб канал:  https://www.youtube.com/watch?v=YXr-oLbT8Qc

[33] Блок НАТО разошелся на блокпакеты. Газета "Коммерсантъ" №57 от 07.04.2008, стр. 9: https://www.kommersant.ru/doc/877224

[34] Эксперты назвали 12 фактов, как медаль "За возвращение Крыма" подставила РФ. Биржевой лидер. 21 апреля 2014 г. 18:38:  http://www.profi-forex.org/novosti-rossii/entry1008208512.html#prettyPhoto

[35]  Юрий Шулипа. Волки позорные. Эхо-Москвы, 01.02.2014: https://echo.msk.ru/blog/yshulipa/1250040-echo/

[36] План «Аннексия» (Часть 1). Эхо-Москвы, 22.04.2014:  https://echo.msk.ru/blog/yshulipa/1305482-echo/ 

    План «Аннексия» (Часть 2). Эхо-Москвы, 23.04.2014:  https://echo.msk.ru/blog/yshulipa/1305840-echo/

    План «Аннексия» (Часть 3). Эхо-Москвы, 24.04.2014:  https://echo.msk.ru/blog/yshulipa/1306010-echo/

 

[37] Акции протеста в Москве. Александр Бородай прокомментировал волнения: 4:30

https://www.youtube.com/watch?v=-yAtBvhHJ6w

[38] Мемора́ндум про гара́нтії безпе́ки у зв'язку́ з приєдна́нням Украї́ни до Догово́ру про нерозповсю́дження я́дерної збро́ї. Будапешт, 5 грудня 1994 року. Правова Система Законодавство України:  https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/998_158#o1

[39] О чем договорился Порошенко с Путиным в Минске. Сегодня. 27 августа 2014, 16:25: https://www.segodnya.ua/politics/o-chem-dogovorilsya-poroshenko-s-putinym-v-minske-547407.html

[40] Протокол по итогам консультаций трехсторонней контактной группы относительно совместных шагов, направленных на имплементацию мирного плана Президента Украины Петра Порошенко и инициатив Президента России Владимира Путина: http://kiev1.org/wp-content/uploads/2014/09/prot1.jpg

Прочитано 100 раз Последнее изменение Среда, 21 августа 2019 23:44
ИИРА

Институт Исследования Российской Агрессии

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

Эксперты ИИРАстатьи и интервью